Jeeves and Wooster (1990-1993) — шедевр на всі часи, досконала екранізація літературного твору, наповненого “англійським” гумором у чистому хрестоматійному вигляді. Серіал є втіленням кінематографічної якості, у якому можна смакувати кожен кадр, ракурс, репліку та емоцію. Адже в яку б халепу не втрапив молодий веселий і багатий гультяй Bertie Wooster і який би геніальний порятунок не знайшов його винахідливий камердінер Jeeves — задоволення глядачам гарантовано. Ключем до успіху пригод Jeeves та Wooster є вдале поєднання оригінальних новел Pelham Grenville Wodehouse (не читав, але схвалюю) і стилю роботи компанії Granada Television, яка також відома не менш успішною екранізацією Sherlock Holmes (1984-1994).

“Grand Canyon” (1991) — багатогранний, різнорівневий, сильний у всіх розуміннях, довгий фільм про фундаментальне в нашому житті, про базові універсальні принципи існування людського виду, функціонування соціуму в цілому та місце в ньому окремого індивіда. Про сегрегацію суспільства в межах одного міста і ланцюг (не)випадкових подій, який створює точки перетину ліній життя. Практично фестивальне кіно, орієнтоване винятково на дорослу, зрілу аудиторію, сповнене символізму і вічних філософських питань, частина з яких риторичні, а на частину даються чесні неприємні відповіді.

“The Spanish Prisoner” (1997) — справжній шедевр неонуарного жанру з елементами детективу, трилеру і навіть хорору. Кіно незвичне в багатьох розуміннях — ніби як фільм 70-х, але знятий на технічному рівні 90-х. З перших кадрів загрозлива атмосфера небезпеки повільно наростає і огортає глядача разом із головними героями, які ні про що не підозрюють. Впродовж першої години хронометражу вир детально спланованих і випадкових подій методично закручується, створюючи середовище із багатьма невідомими, в центрі якого перебуває надто добра і порядна людина, що робить її вразливою.

“Secondhand Lions” (2003) — якісний, продуманий фільм про життя, людяність і завжди дефіцитну доброту, який доступно розповідає про непрості речі і легко про глибокі істини. В якому є місце всьому спектру емоцій: радості, суму, іронії, ностальгії, щастя, болю, співчуття і в широкому розумінні — любові. Є в ньому приємна монотонність неквапливості життя, небезпека, що нависає нам ідилічним господарюванням на старому ранчо, і кульмінація, в яку хочеться повірити. Коли маленький хлопчик, на ім’я Walter, потрапляє під опіку двох своїх неординарних ексцентричних дядьків, він ще не усвідомлює на скільки йому пощастило.

“Foul Play” (1978) — старе добре кіно для гарного настрою, з позитивною життєрадісною атмосферою в рідкісному жанрі “комедійний неонуар”. Справжній кінематограф, яким він задумувався з самого початку — з професійними акторами, природними декораціями, каскадерними трюками, розважальною метою і мистецькою цінністю. Перший спільний фільм для творчого дуету Goldie Hawn та Chevy Chase, який став на стільки успішним, що його вирішили повторити у Seems Like Old Times (1980). “Foul Play” демонструє свою належність до неонуарного жанру завдяки впізнаваним елементам класичного нуару: лихий задум; таємничі події із прихованими мотивами; концентрована увага на дрібних предметах, які мають велике значення; тендітна красуня, яка потребує захисту; мужній безстрашний детектив у клітчастому піджаку, готовий прийти на допомогу…