Дуже посереднє кіно з невиправдано довгим хронометражем. У фільмі намагались торкнутись тематики такого широкого спектру, що він врешті-решт втратив основний акцент. З одного боку показано типове офісне життя і взаємодію між співробітниками у корпоративному стійлі — через інтриги, плітки, брехню, поділ на соціальні мікрогрупи, маніпуляції мотивацією підлеглих і ще багато чого. З іншого — почали заглиблюватись в тему ролі чоловіка і жінки на роботі та в сім’ї, намагаючись розв’язати проблему сексуальних домагань.
Про такі фільми кажуть — концентрована якість у всіх своїх проявах і в якій прекрасно практично все. Саме подібні стрічки об’єднують глядачів у “Клюб шанувальників кінематографу 90-х” міцніше ніж членський квиток, виписаний від руки Val Kilmer на спині у Tom Cruise. “A Perfect Murder” — психологічний трилер з елементами детективу, атмосферний фільм, покликаний занурюватись в настрій і повільно смакувати. Важка, гнітюча обстановка, напруга, яка тримає увагу глядача і з якої не хочеться виходити в очікуванні кульмінації сюжету.
Життєрадісна, весела, добра і добряче дуркувАта комедія 90-х у своєму класичному вигляді, за який ми і любимо фільми цього часу. Яскрава реалізація фантазії про те, як бідні люди випадково стають непристойно багатими. Вона смішить, розважає глядача, але між іншим піднімає серйозні питання, які дають можливість подивитись на загальноприйняті речі під незвичним кутом.
“The Beverly Hillbillies” (1993) є не самостійним твором, а повнометражною адаптацією популярного раніше серіалу “The Beverly Hillbillies” (1962-1971). Творцем і сценаристом якого був Paul Henning, один із фундаторів жанру “сільська комедія”, відомий також і як продюсер культових Green Acres (1965-1971).
Маловідомий і значною мірою недооцінений фільм у стилі недорогих комедій 80-х із молодими Tom Hanks та Meg Ryan. Його сюжет можна умовно розділити на дві частини: до і після потрапляння на острів. Перша, яка займає 2/3 хронометражу, радує глядача глибокими філософськими думками, комедійними моментами, неймовірною акторською грою, пейзажами NY та LA. Натомість друга — дещо зім’ята, в штучних декораціях, проста і місцями мультиплікаційно абсурдна. Склалось враження, що сцени на острові фільмувались, коли закінчувався бюджет і продюсери дихали в потилицю режисерам.
Якщо переглядати у дорослому віці, при цьому не маючи емоційної прив’язаності до фільму чи ностальгії — він схожий на якесь безглузде божевілля. Дуже віддалено нагадує спробу зняти “Сам вдома” в африканській саванні: коли діти протистоять дорослим із використанням різних вигадливих пасток і технічних засобів. Але Macaulay Culkin у своєму нетлінному шедеврі хоча б елементарні принципи фізики не порушував. Натомість, тут навіть закони здорового глузду поряд пройшли і не зупинились.
При більш-менш адекватному початку, з другої третини хронометражу починається щось скажене… Від африканського будинку, наповненого послідовниками Адольфа Алуїзовича, до заздалегідь спланованої малими дітьми смуги перешкод, де все літає, стріляє, вибухає і т.
