Типова американська комедія в стилістиці і атмосфері 90-х із типовим американським гумором, в гіршому розумінні цього слова. За формальними ознаками фільм можна віднести навіть до жанру “кримінальна комедія”, а якщо не брати до уваги участь Dennis Farina то можна ще й додати “підліткова”. Такий собі різновид “тупий та ще тупіший”.
Естетична складова стрічки тримається на рівні завдяки Leslie Mann, яка грає неймовірно чарівну і на стільки ж божевільну наречену головного героя, та квадратному силуеті Volkswagen Rabbit Cabriolet середини 1980-х, в якому більшість глядачів чомусь бачить Volkswagen Golf Mk1.
Класне кіно. Це умовне “продовження” двох фільмів про авантюрного журналіста Irwin M. “Fletch” Fletcher 80-х років з Chevy Chase у головній ролі: Fletch (1985), “Fletch Lives” (1989). Вихід у світ “Confess, Fletch” (2022) стався дещо неочікувано без гучних анонсів серед оглядачів та рекламної кампанії із апеляцією до представників поколінь, для яких знімались попередні два фільми. Тому про нього мало відомо широкій аудиторії і рейтинг не надто справедливий.
Думав, що такі фільми в наш час вже не знімають.
Багатогранне, багаторівневе, глибоке кіно. Якщо його і можна назвати ситкомом — то дуже нетиповим. Знятий, як майже повнометражне продовження однойменного серіалу, він відтворює стилістику, атмосферу та настрій оригіналу. Його можна подивитись і як окремий твір, але для кращого сприйняття і розуміння всього, що автори хотіли донести, краще спочатку переглянути серіал Detectorists (2014-2022) який суб’єктивно кращий і дає відповіді на багато питань. Фільм показує альтернативу категорії “успішності” у звичному нам розумінні. Головні герої не працюють з ранку до ночі щоб заробити більше грошей і більше їх відкласти на відпочинок в Єгипті чи нові шпалери.
Всі фільми франшизи “Department Q” варті уваги та знайдуть свого глядача. Треба лише мати на увазі, що це не продукт масової культури — це для поціновувачів чогось на зразок “скандинавського нуару” з усіма характерними ознаками: тягучою моторошною атмосферою, холодною палітрою кольорів та акторами з мінімумом емоцій на обличчі. Як правило, подібні фільми дивляться не для того, щоб дізнатись умовно “хто вбивця”, а для занурення у відповідний настрій. Безмежна вдячність за можливість переглянути ці фільми українською, бо я у свій час дивився їх мовою оригіналу (данською) з англійськими субтитрами — і нікому того досвіду не бажаю…
Це класика фільмів 90-х і снайперської саги в цілому. Переглядається на одному диханні (ну може на двох) навіть зараз. Дивовижно ЯК такі стрічки не старіють, а це між іншим 1993 рік. Так зараз вже не знімають і не будуть. Під час перегляду вражає справжність того, що показують: море, Панамський канал, гори, річки, водоспади, джунглі, гелікоптери… І жодного пікселю Computer-Generated Imagery*. А також, нечуваний на сьогодні факт: фільм про Панаму знімався в… Панамі!
