Цікаве, легке кіно для розваги та відпочинку. ЯК би сказав один колега по цеху “лампова вудіаленівська історія з відповідним фіналом”, а також гумором, сарказмом та романтикою. Для його оцінки і сприйняття визначальною є категорія “час”. Зокрема, це фільм, знятий на початку 2000-х про події 1940-х років. І який зазнав комерційного провалу в прокаті, був холодно сприйнятий професійними критиками так, що навіть Woody Allen заговорив на скільки його творіння вийшло невдалим… Але вже у 2010-х до окремих фахівців прийшло переосмислення і вони почали заявляти, що якби фільми жанру нуар були кольоровими — то вони виглядали б саме так як “The Curse of the Jade Scorpion” (2001).
На диво якісне кіно, цікаве і тримає в напрузі. При тому, що досвідченого глядача вже важко здивувати раптовим поворотом сюжету. Основний акцент зроблено на атмосферності — холодній, гнітючій, місцями моторошній обстановці. І якщо не знати — можна подумати, що до перегляду пропонується типовий скандинавський детектив. Варто мати на увазі, що це екранізація однойменної новели, написаної Louis Bayard у 2003, і кажуть, що дуже точна. Але тут вже критикам не догодити: якщо в кіноадаптації будуть нові елементи, то скажуть, що вона невдала і “книга краща”, а якщо у фільмі 100% те, як в літературному творі — напишуть, що дивитись не цікаво бо фінал і так відомий.
Серйозний, дорослий фільм. Якісний кримінальний трилер. Хоча, конкретно в даному випадку, більш точно буде вказати загальний напрям — неонуар. Тому атмосфера, настрій, фінал і мораль стрічки не повинні дивувати. Весь сюжет пронизаний цинізмом, корисливістю, обманом, подвійними стандартами і песимістичними висновками. Тут немає яскраво виражених позитивних і негативних героїв, як і в реальному житті — межа між ними дуже дифузна. Хороших і поганих не існує — є лише люди зі своїми інтересами, які перетинаються з інтересами інших людей, а в точці дотику виникає конфлікт, який дає цікаву історію; цікаву, якщо за нею спостерігати збоку.
Такі фільми не можна переглядати просто так — для цього потрібний відповідний настрій та бажання дивитись і бачити. Перше, що кидається в очі, це рік виробництва — далекий 1955. Аж не віриться, що в таку сиву давнину можна було зняти настільки якісно і соковито. Кіно особливе ще й тим, що події, які відбувались у великому штаті Вермонт — знімались у великому штаті Вермонт. Захоплюють переважно натурні зйомки мальовничої осені тієї пори, коли вже золоті кольори зустрічаються із ще зеленими барвами.
Налаштувався на серйозний перегляд цього кіношедевру. Але мелодія George Fenton “Snow Plough”, яка звучить на початку, одразу все зіпсувала — ну дуже мені нагадує набридливий мотив із “Іронії судьби” (щоб вона горіла)… В цілому фільм досить середній — нічого видатного, але приємний американський екшн у снігу з вітром в горах на морозі без шапки гарантовано. Подивитись варто — нове знання не відкриється, але можна місцями поринути в атмосферу і порадіти за громадян маленького містечка, де сніг на вулицях прибирається регулярно.
