Так і хотілось традиційно розпочати коментар із фрази “неперевершений Стів Мартін”, але цього разу його зірку затьмарила своєю грою Betsy у виконанні неперевершеної Mindy. Сам задум фільму, при його ненав’язливій простоті, взагалі чудовий. Спочатку ідея Боуфінгера здається неймовірно тупою, але коли він починає її реалізовувати… Подобається мені таке кіно, в дусі і стилістиці того часу.
Повчальний момент фільму в тому, що оце така умовна Daisy з Огайо, років через 20, заявить, що під час зйомок фільму “Щедрий дощ” її домагалися на знімальному майданчику, введе у широкий вжиток термін “харасмент”, запустить гештег #мітУ, подасть на суд умовного Боуфінгера, поховає його репутацію та кар’єру і буде отримувати співчуття в твіттері від таких самих, як вона, дівчат з огаїв… Хоча Heather Graham звичайно зачаровує.
Колись давно — це була просто весела комедія про міських жителів, які потрапили в екстремально суворі умови сільськогосподарської глибинки США десь у Пенсильванії. Звичайно смішно було дивитись як Керолін намагається вишивати чи Бред втікає від величезного коня. Але зараз зміст фільму здається значно глибшим і доносить більше сенсів, ніж може здаватись при поверхневому перегляді.
Дуже не нав’язливо, але перед глядачем піднімаються питання:
альтернативного способу існування “по за державою” та її інституціями; можливості самому себе забезпечувати лише завдяки власній праці; конфлікту сучасного суспільства (сповненого обману, розпусти, лицемірства) та добровільного об’єднання людей (заснованого на дуже консервативних принципах і традиціях, але яке базується на довірі, чесності та взаємодопомозі всіх членів комуни); проблем подружнього життя у зрілому віці, коли почуття згасають і залишаються лише щоденні претензії та сварки; здатності сучасної міської людини вижити без звичних технологій та засобів існування.
Мабуть десь так в 70-х роках подібне кіно було б справжнім хітом, але зараз його вже дивитись важкувато. На стільки все безглуздо, надумано і шаблонно виглядає. Прийоми ніндзя у виконанні Franco Nero схожі на елементи бійки алкоголіків біля недорогої підпільної наливайки. Якщо не помиляюсь, він ніколи не мав відношення до східних бойових мистецтв. Можна звичайно спробувати аргументувати перегляд фільму бажанням побачити молоду Susan George, хоча це не достатня компенсація моральних збитків.
Чудове кіно про злодіїв — шляхетних і не дуже, спецслужби, змови, дружбу і романтику. Фільм сповнений простого, але дотепного гумору. Сподобалось, що тут популяризують інтелект і героями виступають розумні люди, а не просто м’язові мішки, що було характерно для цього періоду. Порадував висновок про зубну пасту — я теж так видушую. Зірковий акторський склад. Dan Aykroyd такий молодий. Ще ніяк не міг згадати кого мені нагадує доктор Вернер, а це ж Джек “Мотор” Баркер із Silicon Valley (2014-2019) у виконанні Stephen Tobolowsky.
Легкий і веселий бойовик у стилі того часу — позитивні непереможні головні герої, які демонструють непогане почуття гумору навіть під кулями, ризикуючи своїми життями. Біганина, стрілянина, перегони на автомобілях — все як має бути у відповідності до канонів жанру. Є навіть відсилання до фільму “The Bodyguard” (1992) — коли герой Сендлера співає в дУші. І варто звернути увагу, що виконавчим продюсером фільму є Bernie Brillstein, який продюсував “Summer Rental” (1985) та ALF (1986-1990).
