Типовий представник жанру “скандинавський детектив”, холодний, розмірений, тягучий і місцями похмурий — “Wisting” (2019). Фільм знято на основі творів Jørn Horst (не читав, але схвалюю). У центрі сюжету — пошуки американського(!) серійного вбивці, який вирішив сховатись від ФБР у норвезькій глибинці в районі міста Ларвік. Якщо хтось очікує, що ланцюжки подій та лінії причинно-наслідкових зв’язків максимально заплутані і є практично не прогнозованими — то він не буде розчарованим. Тому щоб не загубитись і належним чином оцінити павутиння режисерських задумів варто запам’ятовувати (чи записувати) імена і прізвища головних героїв.
Мені сподобалось. Ні, це не означає, що фільм хороший і його варто дивитись. “Sexy Beast” це складна багатогранна стрічка про життя, яка виходить далеко за межі сюжету про пограбування. Власне воно — це лише епізод і підстава для того щоб зібрати всіх дуже різних персонажів біля чогось спільного і починати повільно витягувати з них відповіді на непрості життєві питання про: пріоритети, систему цінностей, стосунки, дружбу, кохання, гроші, волю та терпіння. Не все побачене варто розуміти буквально.
В стародавній грецькій міфології є історія про володаря Фригії — царя Мідаса, який прославився тим, що одним дотиком перетворював все на золото. То відбувалось давно і швидше всього взагалі не відбувалось, але в сучасному медійному середовищі роль такого собі Мідаса британського розливу виконує широко відомий у вузьких колах автомобільний журналіст і експерт з більшості питань у світі — Jeremy Clarkson. Для нього тематика не має значення: чи це історія британської військової авіації, чи події Другої Світової, чи тест-драйв найдорожчих на планеті автомобілів — головне щоб йому подобалось, він візьме і зробить з цього хіт, шедевр, який переглядають декілька разів з різними часовими інтервалами представники декількох соціальних і вікових груп глядачів.
Взагалі не сподобався. Дуже рідко фільми про космос можуть бути на стільки нудними, аж до блювотиння. Розумію, що він мабуть несе якийсь глибокий сенс соціально-культурного аспекту, контексту та психологічного підґрунтя про те, що придушення емоційної сфери не властиве людині і почуття завжди переможуть, і бла-бла-бла… Але ця тема вже нормально вивчена і розкрита, і нічого нового в тому немає. Принаймні в цій стрічці точно.
Про її достовірність чи реалістичність взагалі говорити не доводиться — це яким телепнем треба бути щоб відправити кілька поколінь людей в подорож щоб лише їхні онуки вже зажили на новій планеті?
Цього разу не звична розширена рецензія на маловідомий серіал “для шанувальників жанру”, а погляд очима дорослої людини на один з улюблених серіалів дитинства — “Green Acres”, глядачам ICTV відомий як “Зелені гектари”. Не втомлююсь дивуватись на скільки змінюється аспект* вражень та висновків під час перегляду одного й того ж твору в різному віці і при різному соціальному досвіді. “Green Acres” — це один з перших мегауспішних ситкомів телеканалу CBS. Фільми такого стилю і часу — це як живе вікно в історію, без спотворень, перекручувань, маніпуляцій та політичної кон'юнктури; вони показують “як було” максимально реалістично і достовірно.
