Дивовижне документальне кіно, яке в мене моментами перехоплювало подих… ЯК же все таки добре, що збереглись ті аматорські домашні зйомки; дивишся на них як на історичну хроніку — і намагаєшся вловити кожен кадр, щоб нічого не пропустити, бо це справжня історія. Скільки разів переглядав “Rocky” — жодного разу не виникала думка, що фільм “бюджетний” чи “економний”; а так звані “убогі локації” виглядають якось так природно, ніби серед усього різноманіття місць для зйомок — їх було непросто вибрати.
Цього разу хотілось би привернути увагу до маловідомого, незаслужено призабутого циклу авторських програм “James May’s Cars of the People” (2014, 2016), назва якого у вільному літературному перекладі звучить як “Народні автомобілі Джеймса Мея”. Ні, це не звичайне автошоу, де визначають що краще Lamborghini Huracan чи Ferrari LaFerrari. Це огляд історичних подій XX-XXI століть очима автомобіліста — людини, яка сидить за кермом і відчуває науково-технічний прогрес, зміну політико-економічної ситуації, світову війну та її наслідки.
Переглядаючи цей серіал вже у дорослому віці по “кольоровому телевізору”, не перестаю дивуватись на скільки класним є україномовний переклад та яким продуманим є гумор майже в кожному епізоді. Потрібно мати великий талант щоб створити жарти, які будуть “працювати”, не втратять гостроту та актуальність і через 30 років. Під час перегляду деякі цитати і репліки просто самі спливають в пам’яті так, ніби минулого разу дивився лише вчора.
Зараз дуже кидається в очі наявність в кадрі серіалу кінця 80-х років: великих пластикових бутлів для води, пачок одноразових носових хустинок, намету на фібергласових дугах, системного блоку ПК з дисководом на 3.
Фільм досить простий і місцями прямолінійний. Фінальна сцена поєдинку трохи розчарувала — підготовка до нього була більш цікавою. Бентежить той факт, що один новачок у в'язниці суворого режиму зміг із самого початку нав'язати всім(!) свою модель поведінки і правила гри. Це дуже важко прийняти. Без авторитетного кримінального минулого та впливових знайомих на волі — такого ніде не може бути. Але це кіно. Звичайно, приємною несподіванкою була поява Peter Falk, хоча він тут вже у дуже пристойному віці.
Старе добре пригодницьке кіно 90-х. З якою ностальгією переглядаєш такі стрічки… От “в душІ не кохаю” чому цей жанр зараз практично не розвивається — при теперішньому рівні технологій і технічних можливостей. Чи то людям не цікаві пригоди, чи то покоління нові виросли з іншими споживчими потребами? Хоча думаю, що в цій галузі не попит породжує пропозицію, а навпаки — глядачі дивляться те, що їм показують, а не студії знімають те, що глядачі хочуть бачити.
