“Overboard” (1987) — благословенні 80-ті, подивився, ніби до дому з’їздив, під приємну музику в радісній атмосфері. Типова комедія цього періоду — із гарними акторами на фоні красивої природи, де все справжнє: яхти, море і навіть вода в ньому. Скоріш за все, кіно із таким сюжетом могло бути зняте лише у 80-ті — коли наївна віра в Людину і її здатність ставати кращою все ще була на піку в суспільній уяві. Подібна історія однозначно заслуговує на увагу, але із багатьма допусками і закриванням очей на сюжет та їх відкриванням на основну ідею стрічки.
“Thursday” (1998) — кіно незрозумілого жанру. Для кримінальної комедії замало гумору, а для напруженого трилера замало… всього. Воно не смішне, не серйозне, не дитяче і недоросле. Більше нагадує, ніби під ювілей Tarantino колеги по цеху, в якості подарунку, зняли стьоб на його ж фільми. Щоб Quentin вечором міг розважитись і покепкувати із самого себе…
Фільм сповнений нецензурної лексики, неполіткоректних висловлювань, вульгарних балачок, небілих жартів, вогнепальної зброї, заборонених речовин. Більшість сцен відбувається в одному будинку американського передмістя, куди по черзі (або разом) заходять різні, переважно кримінальні, персонажі і починають там видавати циркові номери.
“Wedlock” (1991) — середній в усіх розуміннях, простий, нічим не примітний фільм про пограбування і відбування в інноваційній буцегарні із втечею та переслідуваннями в пошуках діамантів на 20 млн вічнозелених американських доларів. Окрім Rutger Hauer в ньому присутні всі атрибути, необхідні кіну цього періода: автомобілі, гелікоптери, стрілянини, бійки, погоні на фоні бюджетних пустельних каліфорнійських пейзажів.
Не зважаючи на те, що головним героям завжди щось загрожує, а іншим персонажам вдається вижити далеко не всім, настрій фільму якийсь комедійний, хоч і без явного гумору.
Captain Apache (1971) — цілком звичний представник жанру, з усіма необхідними атрибутами: суворою дикою природою, брутальними чоловіками, жінками тогочасних стандартів краси, жорстокими звичаями і підходами до вирішення майнових питань, атмосферою загадковості, розслідуванням злочинів, до яких ведуть уривки фраз, сказані в останню мить — і все це заради глобальної благородної мети.
У фільмі про американський Дикий Захід, який знімався в Іспанії, присутні навіть певні нотки детективного нуару, але в антуражі вестерну. Рукопашні бійки дуже театральні, але принаймні без прийомів східних бойових мистецтв та змішаних єдиноборств, за що ВЖЕ можна подякувати.
EuroTrip (2004) — дуже непоганий фільм гарного настрою першої половини 2000-х, коли набували популярності підліткові комедії, а ця навіть з елементами road movie. Дух пригод юності в поєднанні з простим гумором, морем кадрів топлес, жартами про основний інстинкт під бадьору безтурботну музику — інгредієнти веселої авантюрної історії, яка покликана розважати глядача і відволікати від сірої буденності.
Враження від перегляду значною мірою залежать від того КОЛИ дивитись “EuroTrip”. На початку 2000-х, коли уявлення про абстрактне поняття “Європа” ототожнювалось із цивілізованою цивілізацією з цивілізованими людьми чи через 20 років, коли багато хто вже усвідомив, що задача “Побачити Париж — і померти” вражає своєю простотою, а “Побачити Париж — і вИжити” потребує таланту з крихтою удачі.
