Сезон однозначно вартий перегляду і залишає приємне враження. Не без розчарувань від завищених очікувань, куди ж без цього? Але з того, що глядачеві пропонує sci-fi на сьогодні, “Star Trek: Strange New Worlds” — це свіжий ковток адекватності і слабкий натяк на ті прекрасні часи в минулому, коли сонце світило яскравіше, трава була духмяніша, а наукова(!) фантастика створювалась для виховання поколінь науковців, дослідників, винахідників, творчих людей нестандартного мислення, які в майбутньому впроваджували інновації та створювали світ, у якому нам (не)пощастило жити.
Сильний нетиповий документальний фільм, який можна назвати “занудно цікавим”. Пропонує авторський, дуже своєрідний погляд на взаємини архітектури та людського суспільства крізь призму власного бачення Jonathan Meades. При чому сам автор теж дуже непростий: з якісною освітою, широким світоглядом і фільми якого називають ідіосинкратичними… При повільному монотонному способі викладення матеріалу кіно є дуже інформативним як з точки зору фактичних даних, так і інформації для роздумів.
Це суміш історії, мистецтва, архітектури, філософії, поезії, музики, геології і злого гумору, що вимагає ерудиції та прагнення розібратись в невідомих словах чи прізвищах, яких там немало.
Жанр “британського сільського детективу” не новий, але додає інтриги, що це не перша екранізація однойменного твору Agatha Christie, опублікованого в 1930-х. Гарно зняте кіно: справжні пейзажі Уельсу, красиві актори, продуманий до деталей побут британської глибинки — можна отримувати навіть просто естетичне задоволення від перегляду. Відповідну атмосферу гарантовано. Загадковість і таємничість теж на рівні — сюжет затягує і хочеться бачити продовження.
Макіяж Lucy Boynton додає її персонажу суб’єктивно років десять. Після перегляду The Politician (2019-2020) та The Pale Blue Eye (2022) складається враження, що “вередлива і зверхня молода панянка” це саме той типаж, який вдається їй зображувати найкраще.
Серіал непростий для перегляду першочергово тим, що в ньому багато сварок, криків, негативу між людьми, хоча в цілому головні герої люблять один одного, хоч і в дуже своєрідний спосіб. І тільки шалене засилля ненормативної лексики трохи знімає загальну напругу. Картинка на екрані естетикою не вражає і відеоряд побудований на контрастах між хмарочосами Чикаго з його Willis Tower (в роки моєї молодості Sears Tower) та тим дном, де мешкають співробітники ресторану “Beef”.
Всі фільми франшизи “Department Q” варті уваги та знайдуть свого глядача. Треба лише мати на увазі, що це не продукт масової культури — це для поціновувачів чогось на зразок “скандинавського нуару” з усіма характерними ознаками: тягучою моторошною атмосферою, холодною палітрою кольорів та акторами з мінімумом емоцій на обличчі. Як правило, подібні фільми дивляться не для того, щоб дізнатись умовно “хто вбивця”, а для занурення у відповідний настрій. Безмежна вдячність за можливість переглянути ці фільми українською, бо я у свій час дивився їх мовою оригіналу (данською) з англійськими субтитрами — і нікому того досвіду не бажаю…
