Три середи до Нового Року — саме час для марафону нетипово прибацаного британського кіно. Серія з оглядів трьох фільмів, зміст та режисерський задум яких, не повною мірою доступний для широкої аудиторії. І першим з трьох буде “This Country” (2017-2020). Це той випадок, коли BBC зняла псевдодокументальний телевізійний серіал про те, як BBC знімає документальний серіал про непросте життя британських підлітків. Коли у класичній сільській глибинці, із будинками критими черепицею, вулицями вимощеними бруківкою та парканами зі сухої кам’яної кладки намагаються якось жити сучасні молоді люди, які з різних причин не виїхали до Лондона вчитись чи до Манчестера працювати…
Типовий представник жанру “скандинавський детектив”, холодний, розмірений, тягучий і місцями похмурий — “Wisting” (2019). Фільм знято на основі творів Jørn Horst (не читав, але схвалюю). У центрі сюжету — пошуки американського(!) серійного вбивці, який вирішив сховатись від ФБР у норвезькій глибинці в районі міста Ларвік. Якщо хтось очікує, що ланцюжки подій та лінії причинно-наслідкових зв’язків максимально заплутані і є практично не прогнозованими — то він не буде розчарованим. Тому щоб не загубитись і належним чином оцінити павутиння режисерських задумів варто запам’ятовувати (чи записувати) імена і прізвища головних героїв.
В стародавній грецькій міфології є історія про володаря Фригії — царя Мідаса, який прославився тим, що одним дотиком перетворював все на золото. То відбувалось давно і швидше всього взагалі не відбувалось, але в сучасному медійному середовищі роль такого собі Мідаса британського розливу виконує широко відомий у вузьких колах автомобільний журналіст і експерт з більшості питань у світі — Jeremy Clarkson. Для нього тематика не має значення: чи це історія британської військової авіації, чи події Другої Світової, чи тест-драйв найдорожчих на планеті автомобілів — головне щоб йому подобалось, він візьме і зробить з цього хіт, шедевр, який переглядають декілька разів з різними часовими інтервалами представники декількох соціальних і вікових груп глядачів.
Цього разу не звична розширена рецензія на маловідомий серіал “для шанувальників жанру”, а погляд очима дорослої людини на один з улюблених серіалів дитинства — “Green Acres”, глядачам ICTV відомий як “Зелені гектари”. Не втомлююсь дивуватись на скільки змінюється аспект* вражень та висновків під час перегляду одного й того ж твору в різному віці і при різному соціальному досвіді. “Green Acres” — це один з перших мегауспішних ситкомів телеканалу CBS. Фільми такого стилю і часу — це як живе вікно в історію, без спотворень, перекручувань, маніпуляцій та політичної кон'юнктури; вони показують “як було” максимально реалістично і достовірно.
“Don’t Forget the Driver” у вітчизняному перекладі більш відомий як “Подякуйте водієві”, серіал про водія екскурсійного автобуса британської глибинки та його оточення: родичів, колег, друзів, знайомих. Всього лише 6 півгодинних епізодів, але в них особлива місія… Даний серіал не дає якихось унікальних знань чи примушує розгадувати інтелектуальні загадки. Ні. Він бере впорядковану емоційну сферу людини з усталеними, роками відшліфованими реакціями на соціальні явища та об’єкти, і перемішує її, приносить хаос в порядок, примушує подивитись під іншим кутом, і після перегляду витиснути з глядача фразу “це все дуже неоднозначно”…
