Якщо до акторського складу включити Steve Martin фільм не стане комедією автоматично, натомість перед глядачем дуже серйозне кіно. “Parenthood” після перегляду можна перекласти як “батьківство”, адже саме про це дана стрічка. В якій піднімаються складні питання, на які не існує однозначної, правильної, справедливої для всіх, відповіді. Батьківство-материнство — це суцільний компроміс усього з усім, що в свою чергу потребує жертв, одноосібних та колективних. Питання лише в готовності і здатності до цього.
Дуже специфічний фільм у стилі 70-х років, хоча з огляду на те, що він є екранізацією новели, більше схожий на театральну п’єсу. За перші 20хв перегляду складається враження, що це не нові сусіди дивні, а абсолютно всі персонажі божевільні на всю голову, і таке враження зберігається до фінальних титрів. Це зовсім не діалогове кіно, на першому місці — гра акторів, яка є просто блискучою, хоча часто взагалі мовчазною. До плюсів варто віднести класний музичний супровід, і то не дивно, це ж сам — Bill Conti.
Цікавий в багатьох аспектах фільм. Країни походження США та Велика Британія, але до типової голлівудської стилістики дана стрічка не має жодного відношення. Перед глядачем справжнє європейське кіно, створене європейським режисером Anton Corbijn з переважно європейським акторським складом. Перше, що на цьому акцентує увагу — пара кілерів, які приїхали на сімейному Volvo універсалі. Початок фільму стрімкий і динамічний (перші 4хв), а потім режисер прийняв седативний засіб і головний герой вирушив на пошуки стану “dolce vita” неподалік від масиву Абруццо.
Без перебільшення — кіно дуже просте, мабуть чи не єдиним, що привертає до нього увагу це припис “на основі реальних подій”. Хоча, якщо почитати критиків, то і від реальних подій там лише ідея. Не зважаючи на це, фільм входить до переліку, який називається “про розумних”. Людське суспільство так влаштовано, що подібним людям приділяється не так багато уваги і популяризація тих, хто розумніший за інших чи краще навчається — невдячна справа з комерційної точки зору масової культури.
Якщо жанр “серйозна комедія” не існує, то його варто було б вигадати, щоб класифікувати подібні фільми. Його сприйняття значною мірою залежить від контексту. У 2016 році було весело і цікаво спостерігати за двома друзями, які намагались нашвидкоруч підняти великі гроші за рахунок сіреньких схем із закупівлями зброї для Пентагону. Але у 2022 це вже сприймається як пояснення роботи логістичних ланцюжків, підрядників, дії ембарго та можливості скомбінувати з цього успішну схему продажу-перепродажу озброєнь практично з будь-якої однієї країни у будь-яку іншу.
