Класика світового кінематографу. Обов’язкова до перегляду та ознайомлення частина еволюції кіно, як жанру, і результат роботи талановитих професіоналів — акторів, режисерів, сценаристів, костюмерів. Фільм середини 50-х років XX століття — це чергове “вікно” в тогочасну реальність: красиву, багату і глянцеву. А чи може бути по-іншому на Французькій Рив’єрі? Сьогодні такі фільми дивляться не для того щоб знати “чи впіймають злодія?”, а щоб посмакувати процес і насолодитись насиченою яскравою картинкою, вишуканістю діалогів, акторською грою театрального рівня.
Краще бути не могло. “Gladiator II” 2024 року не міг бути кращим, а ось гіршим — запросто. Візуальний ряд чудової якості, картинка насичена, деталізація на рівні. CGI-графіка ріже погляд лише у випадках із тваринами. Сцени баталій, як і мають бути, масштабні та пафосні. Хоча в поєдинках на мечах “Gladiator II” не пропонує нічого принципово нового з часів “Troy” (2004) та “Gladiator I” (2000).
Тварини на арені Колізею — це окремий біль вчителя біології середньостатистичної ЗОШ вітчизняної глибинки, і анекдот для п’ятикласника із того ж самого навчального закладу.
“Trading Places” (1983) — чудовий фільм ранніх 80-х, який переглядається легко і сучасно навіть сьогодні. Якщо жанр “розумна комедія” не існує, то його варто вигадати, щоб описати дану стрічку. Це той особливий кінематографічний підхід, коли за веселими жартами і комедійними ситуаціями завуальовано непрості питання, вічні цінності, напружений драматизм. І сюжет про цинічний експеримент, коли бездомний жебракуватий пройдисвіт отримує гроші та соціальний статус, а талановитий успішний працівник втрачає буквально все, надає для “розумної комедії” безмежні можливості.
Idiocracy (2006) — проста, легка, в більшості прямолінійна комедія, яка не має великої кінематографічної цінності, але є винятково цікавим мислительним експериментом із серйозними далекоглядними висновками. Коли умовна середньо статистична людина потрапляє в оточення із значно нижчим рівнем розвитку інтелекту — ключовим постає питання: “Чи вдасться їй завдяки розуму отримати перевагу над агресивними невігласами, які ще й кількісно переважають?”. На жаль, ми (досвідчені жителі людського суспільства на планеті Земля) знаємо відповідь наперед, а ось Luke Wilson доведеться це перевірити на власному досвіді свого героя.
EuroTrip (2004) — дуже непоганий фільм гарного настрою першої половини 2000-х, коли набували популярності підліткові комедії, а ця навіть з елементами road movie. Дух пригод юності в поєднанні з простим гумором, морем кадрів топлес, жартами про основний інстинкт під бадьору безтурботну музику — інгредієнти веселої авантюрної історії, яка покликана розважати глядача і відволікати від сірої буденності.
Враження від перегляду значною мірою залежать від того КОЛИ дивитись “EuroTrip”. На початку 2000-х, коли уявлення про абстрактне поняття “Європа” ототожнювалось із цивілізованою цивілізацією з цивілізованими людьми чи через 20 років, коли багато хто вже усвідомив, що задача “Побачити Париж — і померти” вражає своєю простотою, а “Побачити Париж — і вИжити” потребує таланту з крихтою удачі.
