Душевний бойовик. Люблю такі фільми. От подивився кіно — душею відпочив, і розумом за одно. Оце були колись справжні кіногерої — хороший хлопець отримав півмагазину “Узі” в пузо, над ним вибухнуло сто мільйонів тисяч кубічних гектарів вибухівки у тротиловому еквіваленті — і що? Встав, обтрусився від всього того мотлоху і через три роки в костюмі на задньому сидінні лімузину вже навушника поправляє… Не те, що зараз… А в цілому — гарні актори, гарна зброя, кулі летять, хороші хлопці перемагають (в більшості своїй).
В мережі пишуть, що фільм дійсно знято на основі реальної історії про доставку слона військовими США у В’єтнамі. На таких знаних акторів як Danny Glover, Ray Liotta та Corin Nemec приємно дивитись навіть в такому “несерйозному” контексті. Найбільшим плюсом даного кіна є — натурні зйомки. Здавалося б, потрібно було зняти легку комедію для дітей про слона, а скільки військової техніки залучено! Зйомки відбувались у Таїланді та окремих локаціях у США, тому гори і джунглі в більшості випадків справжні.
Так і хотілось традиційно розпочати коментар із фрази “неперевершений Стів Мартін”, але цього разу його зірку затьмарила своєю грою Betsy у виконанні неперевершеної Mindy. Сам задум фільму, при його ненав’язливій простоті, взагалі чудовий. Спочатку ідея Боуфінгера здається неймовірно тупою, але коли він починає її реалізовувати… Подобається мені таке кіно, в дусі і стилістиці того часу.
Повчальний момент фільму в тому, що оце така умовна Daisy з Огайо, років через 20, заявить, що під час зйомок фільму “Щедрий дощ” її домагалися на знімальному майданчику, введе у широкий вжиток термін “харасмент”, запустить гештег #мітУ, подасть на суд умовного Боуфінгера, поховає його репутацію та кар’єру і буде отримувати співчуття в твіттері від таких самих, як вона, дівчат з огаїв… Хоча Heather Graham звичайно зачаровує.
Колись давно — це була просто весела комедія про міських жителів, які потрапили в екстремально суворі умови сільськогосподарської глибинки США десь у Пенсильванії. Звичайно смішно було дивитись як Керолін намагається вишивати чи Бред втікає від величезного коня. Але зараз зміст фільму здається значно глибшим і доносить більше сенсів, ніж може здаватись при поверхневому перегляді.
Дуже не нав’язливо, але перед глядачем піднімаються питання:
альтернативного способу існування “по за державою” та її інституціями; можливості самому себе забезпечувати лише завдяки власній праці; конфлікту сучасного суспільства (сповненого обману, розпусти, лицемірства) та добровільного об’єднання людей (заснованого на дуже консервативних принципах і традиціях, але яке базується на довірі, чесності та взаємодопомозі всіх членів комуни); проблем подружнього життя у зрілому віці, коли почуття згасають і залишаються лише щоденні претензії та сварки; здатності сучасної міської людини вижити без звичних технологій та засобів існування.
Мабуть десь так в 70-х роках подібне кіно було б справжнім хітом, але зараз його вже дивитись важкувато. На стільки все безглуздо, надумано і шаблонно виглядає. Прийоми ніндзя у виконанні Franco Nero схожі на елементи бійки алкоголіків біля недорогої підпільної наливайки. Якщо не помиляюсь, він ніколи не мав відношення до східних бойових мистецтв. Можна звичайно спробувати аргументувати перегляд фільму бажанням побачити молоду Susan George, хоча це не достатня компенсація моральних збитків.
