Фільми дійсно пригодницького жанру вже стали такою рідкістю, що “The River Wild” 1994 року виглядає свіжо, яскраво та насичено. Але мабуть ще більшою рідкістю є стрічки, де в кадрі присутня справжня натурно зафільмована природа. В часи шаленого засилля CGI, побачити ландшафти великого штату Монтана із скелями, водоспадами та каньйонами, на фоні яких відбувається якийсь ненудний сценарій, це вже приємно. Так, звичайно, при бажанні можна причепитись до якихось неточностей у подіях чи сказати, що в житті такого не може бути, але складно посперечатись із тим, що під час перегляду ми приміряємо на себе ролі головних героїв і намагаємось змоделювати ЩО б ми зробили на їхньому місці.

Якісна олдскульна комедія з усіма необхідними атрибутами: неймовірно недоречними збігами обставин та непорозуміннями в часі і просторі, абсурдом, фарсом, змінами настрою, чудовою акторською грою, мораллю та акцентами на правильних цінностях. Це той фільм, в якому не три явно помітних головних героя, а всі учасники по-своєму головні і ключові, адже без них сюжет неможливий. Випадкові зв’язки, які виникають між різними (часто не знайомими) героями, є гарною демонстрацією як мінімум “принципу спускових гачків”, а як максимум — “ефекту метелика”.

Якісний фільм з наближенням до стилістики скандинавського детективу — з тягучою атмосферою, пригніченим настроєм, неквапливим сюжетом та постійним відчуттям, що глядачам не все показали і щось відбувається за кадром у фоні. Навіть кольорова гама з чергуваннями сіро-синіх тонів і жовтуватих лампових відтінків налаштовує на відповідні прохолодні регіони нашої планети. Не вистачає лише неочікуваної хитромудрої розв’язки у фіналі. Але варто мати на увазі, що фільм знято на основі реальних подій і є відчуття, що досить близько до реальних подій, чим можна пояснити певну бідність художніх засобів та поворотів сценарію.

Проста така комедія в стилі часу, коли знімалась. Оскільки це фільм дитинства то і вимог до нього не багато — приємно і ностальгійно переглянути ще раз, поринути в підзабуту атмосферу. Але знову ж таки, зараз вже хочеться щоб гумор був гострішим, сюжет менш простим і не таким передбачуваним, а головні герої відповідали назві фільму. Натомість є можливість спостерігати як звично метушиться герой Денні ДеВіто, італійська мафія править США, автомобілі швидко їдуть і розбиваються, погані хлопці стріляють в хороших і не влучають.

А в дитинстві мені це кіно здавалось смішним… Тепер же — його переглядаю із страхом та виразом обличчя, як у шерифа Вілла на 00:40:14 хронометражу. Відчуваю такий самий розпач і безсилля, коли немає можливості вберегти від небезпеки тих, хто щиро переконаний у хибних судженнях. На початку, опис депресивного міста та характеристика його жителів — на жаль, дуже нагадала моє рідне містечко тепер, хоча воно розташоване далеко не в Канзасі і не в 1992 році.