Три середи до Нового Року — саме час для марафону нетипово прибацаного британського кіно. Серія з оглядів трьох фільмів, зміст та режисерський задум яких, не повною мірою доступний для широкої аудиторії. І першим з трьох буде “This Country” (2017-2020). Це той випадок, коли BBC зняла псевдодокументальний телевізійний серіал про те, як BBC знімає документальний серіал про непросте життя британських підлітків. Коли у класичній сільській глибинці, із будинками критими черепицею, вулицями вимощеними бруківкою та парканами зі сухої кам’яної кладки намагаються якось жити сучасні молоді люди, які з різних причин не виїхали до Лондона вчитись чи до Манчестера працювати…

Типовий представник жанру “скандинавський детектив”, холодний, розмірений, тягучий і місцями похмурий — “Wisting” (2019). Фільм знято на основі творів Jørn Horst (не читав, але схвалюю). У центрі сюжету — пошуки американського(!) серійного вбивці, який вирішив сховатись від ФБР у норвезькій глибинці в районі міста Ларвік. Якщо хтось очікує, що ланцюжки подій та лінії причинно-наслідкових зв’язків максимально заплутані і є практично не прогнозованими — то він не буде розчарованим. Тому щоб не загубитись і належним чином оцінити павутиння режисерських задумів варто запам’ятовувати (чи записувати) імена і прізвища головних героїв.

Мені сподобалось. Ні, це не означає, що фільм хороший і його варто дивитись. “Sexy Beast” це складна багатогранна стрічка про життя, яка виходить далеко за межі сюжету про пограбування. Власне воно — це лише епізод і підстава для того щоб зібрати всіх дуже різних персонажів біля чогось спільного і починати повільно витягувати з них відповіді на непрості життєві питання про: пріоритети, систему цінностей, стосунки, дружбу, кохання, гроші, волю та терпіння. Не все побачене варто розуміти буквально.

В стародавній грецькій міфології є історія про володаря Фригії — царя Мідаса, який прославився тим, що одним дотиком перетворював все на золото. То відбувалось давно і швидше всього взагалі не відбувалось, але в сучасному медійному середовищі роль такого собі Мідаса британського розливу виконує широко відомий у вузьких колах автомобільний журналіст і експерт з більшості питань у світі — Jeremy Clarkson. Для нього тематика не має значення: чи це історія британської військової авіації, чи події Другої Світової, чи тест-драйв найдорожчих на планеті автомобілів — головне щоб йому подобалось, він візьме і зробить з цього хіт, шедевр, який переглядають декілька разів з різними часовими інтервалами представники декількох соціальних і вікових груп глядачів.

Взагалі не сподобався. Дуже рідко фільми про космос можуть бути на стільки нудними, аж до блювотиння. Розумію, що він мабуть несе якийсь глибокий сенс соціально-культурного аспекту, контексту та психологічного підґрунтя про те, що придушення емоційної сфери не властиве людині і почуття завжди переможуть, і бла-бла-бла… Але ця тема вже нормально вивчена і розкрита, і нічого нового в тому немає. Принаймні в цій стрічці точно. Про її достовірність чи реалістичність взагалі говорити не доводиться — це яким телепнем треба бути щоб відправити кілька поколінь людей в подорож щоб лише їхні онуки вже зажили на новій планеті?