Старі леви / Secondhand Lions (2003)
“Secondhand Lions” (2003) — якісний, продуманий фільм про життя, людяність і завжди дефіцитну доброту, який доступно розповідає про непрості речі і легко про глибокі істини. В якому є місце всьому спектру емоцій: радості, суму, іронії, ностальгії, щастя, болю, співчуття і в широкому розумінні — любові. Є в ньому приємна монотонність неквапливості життя, небезпека, що нависає нам ідилічним господарюванням на старому ранчо, і кульмінація, в яку хочеться повірити.
Коли маленький хлопчик, на ім’я Walter, потрапляє під опіку двох своїх неординарних ексцентричних дядьків, він ще не усвідомлює на скільки йому пощастило. Крізь призму їхнього насиченого життя, яскравих спогадів, веселих, сумних, романтичних, правдивих і не дуже історій, Walter отримує особливе виховання, засноване на системі справжніх чоловічих і загально людських цінностей. Щастить і нам — спостерігати за віртуозним переплетінням трьох часових ліній, відсиланням до старих предметів і триманням в руках давніх фотографій, роблячи власні висновки із простої, на перший погляд, історії.
Промова дядька Хаба біля ставка — як квінтесенція концентрованої мудрості усіх поколінь, яку варто почути кожному, не залежно від статі чи віку, кожній Людині, яка хоче нею бути. Адже “Вигадана історія чи ні — це не причина в неї не вірити: що люди хороші, що честь, відвага, мужність завжди понад усе, що гроші і влада насправді нічого не варті, що добро завжди перемагає зло, справжнє кохання ніколи не вмирає”.
“Не має значення правда чи вигадка, людина має вірити в ці речі, бо вони варті того, щоб у них вірити!”
“Secondhand Lions” — це фільм нібито про старіння, а насправді навпаки — він про НЕстаріння. Про тих людей, кому в паспорті 75, а в серці 25. Які живуть своє життя на повну: саджають овочі, стріляють в комівояджерів, полюють(!) на рибу, заводять вдома екзотичних тварин, наряджаються фермерами, б’ються в барах, збирають в гаражі літак і в перервах між цим безуспішно намагаються відповідати своєму фактичному віку. Цього не можна навчитись, це особливий дар — не старіти. В когось є, а в когось ніколи не буде…
Слоганом до фільму пропонується думка: “В молодості знайти те, чого бажаєш, щоб не шукати його в старості”
Під час перегляду посмішка не сходить з обличчя: інколи радісна, інколи сумна, іронічна чи нестримна; інколи сміх до сліз, а інколи сміх крізь сльози, але такі фільми зігрівають душу, дають підстави задуматись і залишають приємний післясмак.
Атмосферність і настрій фільму забезпечують: невгамовна музика кантрі; класичні американські автомобілі 50-60-х років: Buick, Cadillac, Chevrolet, Ford; популярний у певних колах гелікоптер Bell 222 “Airwolf”, відомий Robert Duvall та культовий Michael Caine. Увага до деталей проявляється і в тому, КОГО малював вже дорослий Walter у своїй майстерні на початку фільму. Близькі люди, домашні улюбленці, будинки, пейзажі, краєвиди, які залишили слід у нашій свідомості, живуть в уяві разом з нами і ми беремо їх з собою, коли йдемо самі…
Висновком до “Secondhand Lions” (2003) пропонується ідея: “Життя прожити треба так, щоб у 90-річному віці мати бажання, можливість і було з ким перелетіти клуню на аероплані догори дриґом без ліцензії пілотів”…
Багаторівневе кіно для всіх категорій глядачів, від зовсім юних — до людей поважного віку. І чим раніше усвідомити про ЩО фільм, тим краще. А він про різницю між словами “вони жили НАСПРАВДІ” та “вони насправді ЖИЛИ”. Хто зрозумів, той зрозумів.
