Іспанський в'язень / The Spanish Prisoner (1997)

“The Spanish Prisoner” (1997) — справжній шедевр неонуарного жанру з елементами детективу, трилеру і навіть хорору. Кіно незвичне в багатьох розуміннях — ніби як фільм 70-х, але знятий на технічному рівні 90-х. З перших кадрів загрозлива атмосфера небезпеки повільно наростає і огортає глядача разом із головними героями, які ні про що не підозрюють. Впродовж першої години хронометражу вир детально спланованих і випадкових подій методично закручується, створюючи середовище із багатьма невідомими, в центрі якого перебуває надто добра і порядна людина, що робить її вразливою. Майстерно розставлена павутина формує сюжетну лінію, сповнену неочікуваних поворотів (англ. twist), де обман може бути подвійним, а блеф — потрійним, а може і не бути взагалі… “Іспанський в’язень” (1997) тримає глядача в напрузі протягом всього перегляду і примушує подумки відповісти на питання: “А кому із свого оточення насправді можна довіряти у критичній ситуації?”

Продуманий сюжет майже неможливо описати без спойлерів, що було б злочином для фільмів подібного жанру. Адже перебіг подій у стрічці є практично непрогнозованим і місцями моторошним під легку релаксуючу музику, що наводить професійних кінокритиків на аналогії із творами Alfred Hitchcock у кращі часи. А приз Едгара Алана По (Edgar Allan Poe Awards, 1999) за сценарій давали теж не просто так…

Легенда стверджує: поки ви дивитесь “The Spanish Prisoner” десь там далеко посміхається Alfred Hitchcock своєю чарівною посмішкою досвідченого психіатра (а може це Roger Ebert написав для “Film Journal International”, ніхто не знає)

Дещо другорядним чином, але у фільмі детально показано пекло корпоративної експлуатаційної машини, де за примарну нагороду із співробітників витискають увесь їхній ресурс для збагачення невеликої купки “хазяїв життя”. Досвідчені пролетарії добре знають на скільки наївно звучить пафосна фраза: “Я так багато зробив для цієї компанії!”

Акторський склад не є надто яскравим чи насиченим зірками першої величини, з огляду на скромний бюджет стрічки David Mamet. Але побачити зірку легких сімейних комедій 80-х і 90-х, самого Steve Martin, у складній багатогранній драматичній ролі — це коштує значно дорожче, ніж може виглядати на перший погляд. І так, він знову неперевершений — у чорному діловому костюмі на фоні райських пляжів тропічного острова. Впевнений, Rebecca Pidgeon отримала роль у фільмі саме завдяки своїм непересічним акторським здібностям, а не тому що вона є дружиною головного режисера.

У детективному неонуарі деталі традиційно мають значення: авіаквитки крупним планом, фотографії людей, записи в блокноті, екран рентген апарату, пачка сірників — ніхто не знає ЩО з цього стане визначальним для долі головного героя і розвитку сюжету в майбутньому.

Увага до деталей знаходить свій прояв і у написі на стіні біля дверей ванної кімнати. Цитата з поезії “To the Virgins, to Make Much of Time” пера Robert Herrick (1648), у призабутому жанрі carpe diem, в чергове наголошує про “жити тут і сьогодні”

Натурні зйомки, такі характерні для кінематографу 90-х, приємно радують око досвідченого глядача. І нехай вигаданий тропічний острів Святого Стефана насправді виявиться селищем Islamorada в межах архіпелагу Florida Keys в акваторії великого штату Florida, але це не применшує його мальовничості. А скайлайн Бостона і Манхеттена не залишить байдужим нікого, не залежно від контексту.

Діалоги в “The Spanish Prisoner” рясніють глибокими, мудрими і цікавими думками, які у свій час розійшлись на цитати:

• “Як розбагатієш — поклади гроші в банк, а сам одружись із багатою вдовою. Або німфоманкою, яка тримає винний магазин. Бо гроші це ще не все”
• “Хвилювання — це проценти, які виплачуються авансом за борг, який ніколи не повернуть”

Слоганом до фільму пропонуються, вирвані із контексту, слова Susan Ricci: “Кожен може виявитись ким завгодно”. Рекомендується до уважного перегляду думаючим глядачам і має входити у “золоту колекцію” шанувальників неонуарного жанру та світового кінематографу.