Якісна олдскульна комедія з усіма необхідними атрибутами: неймовірно недоречними збігами обставин та непорозуміннями в часі і просторі, абсурдом, фарсом, змінами настрою, чудовою акторською грою, мораллю та акцентами на правильних цінностях. Це той фільм, в якому не три явно помітних головних героя, а всі учасники по-своєму головні і ключові, адже без них сюжет неможливий. Випадкові зв’язки, які виникають між різними (часто не знайомими) героями, є гарною демонстрацією як мінімум “принципу спускових гачків”, а як максимум — “ефекту метелика”.
Проста така комедія в стилі часу, коли знімалась. Оскільки це фільм дитинства то і вимог до нього не багато — приємно і ностальгійно переглянути ще раз, поринути в підзабуту атмосферу. Але знову ж таки, зараз вже хочеться щоб гумор був гострішим, сюжет менш простим і не таким передбачуваним, а головні герої відповідали назві фільму. Натомість є можливість спостерігати як звично метушиться герой Денні ДеВіто, італійська мафія править США, автомобілі швидко їдуть і розбиваються, погані хлопці стріляють в хороших і не влучають.
Сприймаю цей фільм спочатку як справжню оду Don Adams, а вже потім як комедійний бойовик із Steven Carell. Адже все знято в нерозривній єдності із серіалом “Get Smart” 60-х років, який тішив юного глядача після школи на ICTV під назвою “Шпигунські пристрасті”. Червоний кабріолет, черевик-телефон і фраза “Sorry about that, Chief” та багато іншого. Безумовно, замість Steven Carell в цьому фільмі міг би знятись і Rowan Atkinson, і зробив би це не гірше, а місцями може навіть і краще, але тоді це вже був би фільм про агента Джонні Інгліша, а не про шпигуна Макса Смарта.
Так і хотілось традиційно розпочати коментар із фрази “неперевершений Стів Мартін”, але цього разу його зірку затьмарила своєю грою Betsy у виконанні неперевершеної Mindy. Сам задум фільму, при його ненав’язливій простоті, взагалі чудовий. Спочатку ідея Боуфінгера здається неймовірно тупою, але коли він починає її реалізовувати… Подобається мені таке кіно, в дусі і стилістиці того часу.
Повчальний момент фільму в тому, що оце така умовна Daisy з Огайо, років через 20, заявить, що під час зйомок фільму “Щедрий дощ” її домагалися на знімальному майданчику, введе у широкий вжиток термін “харасмент”, запустить гештег #мітУ, подасть на суд умовного Боуфінгера, поховає його репутацію та кар’єру і буде отримувати співчуття в твіттері від таких самих, як вона, дівчат з огаїв… Хоча Heather Graham звичайно зачаровує.
Колись давно — це була просто весела комедія про міських жителів, які потрапили в екстремально суворі умови сільськогосподарської глибинки США десь у Пенсильванії. Звичайно смішно було дивитись як Керолін намагається вишивати чи Бред втікає від величезного коня. Але зараз зміст фільму здається значно глибшим і доносить більше сенсів, ніж може здаватись при поверхневому перегляді.
Дуже не нав’язливо, але перед глядачем піднімаються питання:
альтернативного способу існування “по за державою” та її інституціями; можливості самому себе забезпечувати лише завдяки власній праці; конфлікту сучасного суспільства (сповненого обману, розпусти, лицемірства) та добровільного об’єднання людей (заснованого на дуже консервативних принципах і традиціях, але яке базується на довірі, чесності та взаємодопомозі всіх членів комуни); проблем подружнього життя у зрілому віці, коли почуття згасають і залишаються лише щоденні претензії та сварки; здатності сучасної міської людини вижити без звичних технологій та засобів існування.
