Цього разу не звична розширена рецензія на маловідомий серіал “для шанувальників жанру”, а погляд очима дорослої людини на один з улюблених серіалів дитинства — “Green Acres”, глядачам ICTV відомий як “Зелені гектари”. Не втомлююсь дивуватись на скільки змінюється аспект* вражень та висновків під час перегляду одного й того ж твору в різному віці і при різному соціальному досвіді. “Green Acres” — це один з перших мегауспішних ситкомів телеканалу CBS. Фільми такого стилю і часу — це як живе вікно в історію, без спотворень, перекручувань, маніпуляцій та політичної кон'юнктури; вони показують “як було” максимально реалістично і достовірно.
Вперше в історії, предметом розгляду є серіал для сімейного перегляду — “Young Sheldon”. Це не ситком, як прийнято вважати, це — справжній комедійний серіал, сповнений розумних, глибоких і далеко йдучих висновків, на диво якісних жартів (як для американських комедій). Взагалі, тут гумор постає у “багаторівневому” форматі, частина якого доступна лише для дорослих, а частина для всіх вікових категорій. Переглядати бажано (але не обов’язково) після The Big Bang Theory (2007–2019) щоб відчути всі переваги і вловити всі сенси, хоча “Young Sheldon” значно глибший ніж ТВВT, ЯК би атеїстично це не прозвучало…
Сучасний представник типового англійського гумору — серіал “Detectorists”, назва якого дуже творчо перекладається як “Шукачі скарбів”, хоча точніше було б “Шукачі металів”. Це комедійно-драматично-філософська історія довжиною в 3 сезони, 19 епізодів по 30хв кожен, про людей з особливим хобі — пошуком металевих речей, історичних артефактів, археологічних цінностей за допомогою металошукача на зЕмлях навколо містечка Данбері у Північному Ессексі. Мабуть чи не в кожному епізоді педалюється тема, про те що “металошукачі” і “шукачі металів” це не одне і теж.
Переглядаючи цей серіал вже у дорослому віці по “кольоровому телевізору”, не перестаю дивуватись на скільки класним є україномовний переклад та яким продуманим є гумор майже в кожному епізоді. Потрібно мати великий талант щоб створити жарти, які будуть “працювати”, не втратять гостроту та актуальність і через 30 років. Під час перегляду деякі цитати і репліки просто самі спливають в пам’яті так, ніби минулого разу дивився лише вчора.
Зараз дуже кидається в очі наявність в кадрі серіалу кінця 80-х років: великих пластикових бутлів для води, пачок одноразових носових хустинок, намету на фібергласових дугах, системного блоку ПК з дисководом на 3.
Старе добре пригодницьке кіно 90-х. З якою ностальгією переглядаєш такі стрічки… От “в душІ не кохаю” чому цей жанр зараз практично не розвивається — при теперішньому рівні технологій і технічних можливостей. Чи то людям не цікаві пригоди, чи то покоління нові виросли з іншими споживчими потребами? Хоча думаю, що в цій галузі не попит породжує пропозицію, а навпаки — глядачі дивляться те, що їм показують, а не студії знімають те, що глядачі хочуть бачити.
