Оскільки так багато позитивних відгуків про цей шедевральний “вестерн” написано, що просто гріх не піти проти течії. Як на мене, вибір на головну роль Sharon Stone був дуууже вдалим і так само невипадковим, хоча б тому, що одну із співпродюсерологинь випадково теж звуть Sharon Stone. Під час перегляду ніяк не міг збагнути ЩО це за жанр і щиро відмовлявся вірити, що вестерн. Бо з одного боку: всі в красивих “ковбойських” капелюхах; із гарними бляхами на поясах; револьверами по боках; щось міцне пристрасно п’ють, розливаючи його на сорочку; щось рідке красиво спльовують собі під ноги…
Якісний, продуманий фільм з гумором і багаторівневим сенсом, створений у період “золотої доби американського кінематографу”. Якщо жанр “розумна комедія” не існує, то для даної стрічки його варто придумати. Переглядав не один раз щоб насолодитись улюбленими моментами, звернути увагу на чергові малопомітні дрібниці і отримати задоволення від кіна, яке вже так знімати не будуть. Блискучий акторський склад, який сьогодні можна впевнено назвати культовим. Професіонали, з відомими іменами, грають так, що їх майстерність перевтілення викликає місцями німий захват.
Старе добре кіно. При чому “добре” в обох розуміннях: і якісне, і позитивне. У якому з різних точок зору висвітлено питання дорослішання дітей, сексуальної освіти та інтересу до інтимного життя. В кадрі ідилічна ідеальна одноповерхова Америка в передмісті. Коли в дитинстві по телевізору бачив рівно викошені газони, двори без парканів — думав, що це спеціально для кіна зробили, бо насправді такого не буває. У фільмі відчувається стиль 80-х, можливо тому що це ранні 90-ті, хоча такий поділ дуже умовний.
Чудова олдскульна комедія, над якою час не владний і яка не втрачає актуальності, даруючи при цьому радість споглядання акторської гри Peter Falk та Alan Arkin. Фільм, який потрібно подивитись — він може сподобатись або ні, але переглянути його і збагатити глядацький досвід категорично обов’язково рекомендовано. Стрічка належить до епохи “справжнього кіно” з натурними зйомками, добре поставленими перегонами на справжніх автомобілях із каскадерами за кермом та шедевральною акторською грою.
Достатньо просто вдивитись в міміку обличчя Peter Falk та Alan Arkin під час діалогу 40:20-46:20.
Мабуть інколи глядачам потрібні такі комедійні фільми, які не мають у своєму задумі глибоких ідей чи далекоглядних висновків, як наприклад Leap of Faith (1992) чи L.A. Story (1991), але відзначаються місцями непоганим абсурдним гумором. Час від часу потрібно подивитись кіно, в якому сам процес оповіді важливіший ніж її фінал, і схоже, що шлях до мети у “Down and Out in Beverly Hills” і є власне метою.
В центрі сюжету сімейка багатіїв із усіма характерними для них проблемами: значним обсягом вільного місця в головах їхніх діток; великою кількістю надлишкових коштів, які вони витрачають на психотерапевтів, менторів, коучів, собачих психологів, духовних наставників та інших пройдисвітів і шарлатанів; споживацьким сприйняттям американцями інших національностей: вихідців із Латинської Америки та Азії.
