“The Story of Us” (1999) — фільм простий аж до тривіальності, показує типову історію однієї пари, яка проходить злети і падіння на різних етапах стосунків: від романтичної захопленості до взаємної побутової ненависті. Існує безліч стрічок у фіналі яких, пара закоханих їде за горизонт на білому кабріолеті на зустріч своєму щастю, але ніхто не розказує ЩО відбувається далі… Саме про те, що з ними буде після романтичного хеппі-енду, і розповідає “The Story of Us”.
Старе добре кіно. При чому “добре” в обох розуміннях: і якісне, і позитивне. У якому з різних точок зору висвітлено питання дорослішання дітей, сексуальної освіти та інтересу до інтимного життя. В кадрі ідилічна ідеальна одноповерхова Америка в передмісті. Коли в дитинстві по телевізору бачив рівно викошені газони, двори без парканів — думав, що це спеціально для кіна зробили, бо насправді такого не буває. У фільмі відчувається стиль 80-х, можливо тому що це ранні 90-ті, хоча такий поділ дуже умовний.
Про такі фільми варто говорити банальну фразу: так вже не знімають і більше не будуть. Ніщо не передбачало успіху даного фільму, але очевидно “дует” Douglas-Zemeckis зробив свою справу. Він став і комерційно успішним, і здобув популярність серед глядачів, і навіть коли передивляємось його майже через 40 років — все одно справляє враження. “Romancing the Stone” (1984) це типовий представник популярного для 80-х і 90-х років жанру — пригодницького комедійного бойовика, який на жаль сьогодні повністю зник з екранів.
На замовлення підписників, яким відмовити не можу (та і ніколи не міг) — сльозлива мелодрама про стосунки і почуття. Аж сам не вірю, що це пишу… Не будучи фахівцем в даному жанрі, довелось обирати між сучасною мелодрамою “Dating & New York” (2021) і олдскульним американським кіном 90-х: після перегляду скріншотів першого і акторського складу другого — питання стало риторичним… Вашій увазі пропонується огляд “Frankie and Johnny” (1991) з Мішель Пфайффер та Аль Пачіно в головних ролях.
Досить непросте кіно: починаючи від визначення жанру до самОго смислового навантаження. Це скоріше не комедія в чистому вигляді, а щось більш схоже на “комедіронію” з елементами сатири, сарказму та місцями безмірного художнього перебільшення. Щоб фільм розуміти потрібно мати на увазі, що він знімався в інший час (80-ті), для інших глядачів (кому за 40), з урахуванням інших цінностей. Це про той час, коли бути одиноким чи самотнім вважалось тягарем, а не привілеєм забезпечених людей, як тепер.
